8 квітня 1991 року. До проголошення Незалежності України залишається менше ніж півроку, а Країна Рад вже тріщить по швах. На тлі тотальної зневіри людей в системі, що їм донедавна здавалася непорушною, а також девальвації її цінностей, по всьому Радянському союзу, зокрема в Україні набувають популярності чудотворці – маги, екстрасенси, віщуни та знахарі. Народу, що з дитинства звик до гіперопіки комуністичної партії в усіх аспектах життя, був дезорієнтований в новій реальності, де віднині кожен мав приймати рішення сам за себе. А отже, велика кількість людей, на заміну Леніну та Марксу потребувала нових пророків, таких як Кашпіровський та Цвігун (Деві-Хрістос), що вже наперед знали як владнати своє життя і заради чого цього життя триматися.

Цього дня на Дніпропетровському обласному телебаченні показали документальний фільм «Царство Червоного чаклуна» режисера Ігора Родіонова. Головним героєм стрічки став Семен Вікторов – легендарний міський чаклун, екстрасенс та спеціаліст по «Червоній магії», що її він сам, за його словами, винайшов та наповним змістами. Протягом 24-х хвилин автор стрічки рефлексує над соціальними та ціннісними трансформаціями, що наповнювали нову, лякаючу своєю невідомістю реальність. Вікторов серед численного сонму сектантів та чаклунів не був ані унікальним, ані посереднім. У стрічці Родіонова він радше не центральна фігура, а тло, на якому автор хотів змалювати нову дійсність, що його так лякала моральним занепадом та легковірністю людей.

Біографія Червоного чаклуна

Нажаль, про Семена Віталійовича Вікторова нам відомо небагато. Народився він 1946 року в Дніпропетровську в єврейській родині. Із юних літ Вікторов проявляв себе як свідомий радянський громадянин: був дружинником, інспектором районного комсомолу та редактором відомчої стенгазети. Вищої освіти Вікторов не здобув, проте працював техніком на одному із засекречених підприємств Дніпропетровська, так званих «поштових скриньках».

Активність в якості нового духовного лідера Семен Вікторов почав проявляти наприкінці 1980-х: 1987 року він заснував власний Інститут шляхетних дівчат,  випускниці якого діставали відповідний диплом, що надавав право «одружитися з західним мільйонером».

1988 року Вікторов зареєстрував власний кооператив «Бетвіктон», що спеціалізувався на наданні консультацій, продажу власних книг та амулетів, так званих «бетвіктонів». Бетвіктон розшифровується як «Биоэнергетический талисман Викторова Тонизирующий». Вочевидь, справа ця йшла настільки добре, що 1990 року в Москві Семен Вікторов додатково зареєстрував торгівельну марку «Бетвіктон» разом із логотипом.

В якийсь момент Бетвіктон в свідомості свого творця проходить трансформацію від «біоенергетичного талісману» до повноцінного божества – Бетвіктони, навколо якого і конструює Вікторов її культ. Себе він проголосив її найвищим жрецем – Бетвіктоніархом, а звичайних смертних підносив до баронів та графів Королівства Бетвіктонії за нескромні пожертви до фонду Ордена Бетвіктона – від 500 до 1000 радянських карбованців, або від 5 до 10 доларів відповідно, що в ті часи дорівнювало місячній зарплаті.  Також за наявності достатньої кількості бажання та грошей послідовник Вікторова міг пройти навчання в «Академії Бетвіктонської медицини» та здобути в ній ступінь доктора бетвіктонських наук. Вже у 90-х при Вікторовому Інституті шляхетних дівчат відкрився «Міжнародний клуб сексуально-фінансової взаємодопомоги “Бетвіктон-Секс”». Девіз цієї установи проголошував: «Ми надаємо фінансову допомогу самотнім чарівним дівчатам, які нам надають сексуальну допомогу». Членкинь цього клубу Вікторов обіцяв навчити усім секретам «Бетвіктонської любовної магії», зокрема «гіпнотизувати поглядом, що викликає оргазм; худіти без дієти; знімати пристріт та порчу сексуальним шляхом» та іншим майстерствам. Природньо, що усі дівчата після курсів Вікторова діставали диплом, що «надавав права одруження з мільйонером». В той же час погляди та техніки Вікторова вже набувають форми повноцінного містичного вчення, що отримує назву «Червона магія». Того ж року світ побачив його друкований «Самовчитель червоної магії» – нажаль, наразі втрачена робота.

Рекламні площини ще закритого Дніпропетровська рясніли афішами: «Сеанс Чорної магії», «Зняття та накладання порчі», «Єдиний в світі Червоний Маг Отець Сімеон» та інші. Нестачі у відвідувачах не було – чи-то люди йшли від нудьги, адже культурне життя в «місті ракет» не те, щоби було яскравим; чи-то шукали нової точки опори, що її не знайшли в інших колег Вікторова по цеху. На цих сеансах Отець Сімеон вчив людей як насилати прокляття та накладати порчу за допомогою його червоної магії та бетвіктонів. Вони нагадували щось середнє між давньогрецькими містеріями та арт-перформансами: на сцену Вікторов виводив групу з 10-20 глядачів із зали, переважно жінок, і ставив їх навпроти. За його командою, учасники сеансу починали вигукувати прокляття. В цей час Бетвіктонарх обходив кожного учасника дійства та малював якісь магічні символи помадою на їх лбах. На його думку, кращі ліки від пристріта – це проклянуть когось наперед.

Червона магія на плівці

У «Царстві Червоного чаклуна» Вікторов, хоч і побіжно, познайомив режисера із своїм вченням. В сутності «Червоної Магії» Вікторова лежить поняття про так званих «ксенофагів»: інородні тіла, що існують в кожному в тілі кожної людини. Самі по собі ксенофаги не є шкідливими. Однак, коли вони зіштовхуються із іншими подібними собі істотами, то вони починають «пожирати» один одного, що в наслідку призводить до хвороб та пристрітів. Отець Сімеон також вважав, що «без зла не існує добра», але як не хочеш зла від інших, то й не треба нікому робити добро. Сам Вікторов позиціонував себе як затятого матеріаліста та, в дусі праведного комсомольця, заперечував існування Бога. Прямо на камеру він заявив: «Як хтось існує там на небі, то нехай ця люстра впаде мені на голову!». Натомість, свою магію він вважав наукою, що черпала свої сили з комуністичної реальності, а магічними предметами ставали загальнодоступні побутові речі, такі як ступка, дзеркало чи навіть червона «ксива» дружинника.

Демонструючи журналістам свій пластмасовий «бетвіктон» із логотипом, Вікторов пояснював принцип його роботи. Наприклад, злодій, що вкрав гаманець із покладеними до нього «бетвіктоном», мав накликати на себе прокляття, від якого від доволі швидко починав хворіти та фізично страждати. Єдиним шляхом для злодія припинити свої страждання – це повернути гаманець законному власнику через явку з повинною.

Але не до цієї вашої Божої церкви, – наголошував Сімеон – а до органів міліції! Ось це і є наша Червона магія!

Пік активності дніпропетровського Бетвіктонарха припадає на 91-93 роки. В цей час він активно публікується в місцевій пресі «Дніпровська панорама», «Зоря», «Советский рабочий» та інших, із якими у нього був заключений договір. За ведення рубрики «Поради Червного чаклуна» в «Советском рабочем» Вікторов мав комісію у 50% із кожної замовленної консультації. Маючи ресурс у вигляді доступу до преси, Отець Сімеон також займався видачами індульгенцій для окремих діячів та цілих організацій. Чого тільки вартує його послання усім євреям світу та сіоністам, в якому він бере під покровительство богині Бетвіктони організацію «Державна самостійність України», її загони «Варта» та газету «Нескорена нація». Українських самостійників Вікторов порівнював із сіоністами, а усі, хто чинили їм перешкоди, оголошувалися «адептами диявола».

Втім, чи-то з економічною стабілізацією та адаптацією суспільства до реалій незалежної України, чи-то з настанням творчої кризи бетвіктонський рух Вікторова занепадає вже із середини 90-х років, а сам Бетвіктонарх остаточно перетворився із сакральної фігури на міського божевільного. Тим не менш, Вікторов не зникає зі шпальт міської преси: навпаки, сімбіоз Червоного чаклуна та журналістів тільки посилився. В часи, коли писати не було про що, а сенсації потрібно було друкувати, усі зверталися до Вікторова. Варто йому віддати належне, адже Семен Віталійович був геніальним маркетологом, який дуже тонко вхоплював настрої своїх сучасників. Так, з’являлися в газетах новини про те як він судився із компанією «Kodak» за незаконне використання імені села Нові Кодаки поблизу Дніпра; про те, як він попередив Єлизавету ІІ про спадкове смертне прокляття, що лежало на династії Віндзорів, що його він міг зняти – за 5 мільйонів фунтів, що мали бути перелічені на рахунок Дніпропетровської міської ради (цікаво, що це пророцтво датується 1995 роком, а 1997 року загинула принцеса Діана).

1997 року Вікторов начебто переїхав до німецького Ганноверу, пробув там близько року, та згодом повернувся до рідного міста. Останні згадки про нього датуються початком «нульових», коли його бачили біля дніпропетровського ЦУМу в компанії інших пасіонаріїв, яким він доводив, посилаючись на Біблію, що Бог насправді є жіночої статі.

Семен Вікторов не мав родини та помер на самоті. На жаль, не відома ані дата його смерті, ані місце його поховання. Після його смерті бібліотеку з його квартири продали місцевому букіністу. Архів Семена Вікторова врешті потрапив до журналіста Григорія Глоби, який люб’язно надав його автору цих строк для дослідження.

Who wants him?

В теці із рукописами Вікторова лежала і книжка «Секты: Досье страха» радянського журналіста Кирила Привалова, з якої він, вочевидь, і черпав натхнення. Бетвіктонарх залишив на сторінках чимало підкреслень, зокрема в розділах, присвячених сайєнтології та Ошо. Особливо грубо читач підкреслив цитати Ошо: «Я – гуру багатих. Існує достатньо релігій для бідних, мені ж залиште багатіїв» та «Розвивайте свою сексуальність, адже любов – початок всього». На 37 сторінці Вікторов виділив цитату автора про те, що «все, що пов’язано із релігією, в США не оподатковується».

Звідки ж взялися в червоній магії даоський дуалізм рівності добра і зла та ксенофаги? Якщо перше можна пояснити загальною ерудицією Вікторова, то інше він не міг почерпнути ніде інше, окрім популярної західної культури. 1979 року в прокат вийшов фільм жахів «Чужий» Рідлі Скотта, що у подальшому переріс у одну з найбільш комерційно успішних франшиз в історії кінематографу. З класикою жанру горор радянський глядач зміг познайомитися лише наприкінці 80-х років, коли розквіту набувають так звані відеосалоні – приватні кінозали, в яких демонструвалися піратські копії західних картин із одноголосним, сумнівної якості, перекладом. Головний антагоніст фільму, Чужий, також називався ксеноморфом. Вочевидь, під враженням від сцен, де тіла людей з середини розривали народжені з яєць ксеноморфи, народилася Вікторова концепція про ксенофагів.

Важко дати однозначну характеристику бетвіктонівській релігії та червоній магії Семена Вікторова. Посткомуністичний окультизм, народжений в середовищі закритого ракетного міста, скомпільований з популярних кліше та приправлений хтивістю свого пророка? Чи комерційний проєкт звичайної радянської людини, яка мала надзвичайні здібності до креативу, що він їх не міг повністю реалізувати в середині соцреалістичної буденності? Чи все ж таки божевілля на межі жорстокої іронії? Кожен нехай розуміє його по своєму.